Співбесіда з JavaScript. 300+ запитань для Junior, Middle, Senior

HTTP - це протокол передачі гіпертексту, який використовується для передачі даних в Інтернеті. Нижче перераховані версії HTTP-протоколу:

1. HTTP/0.9 - це перша версія протоколу, яка була випущена у 1991 році. Вона підтримує тільки метод GET та передає тільки текстовий вміст.

2. HTTP/1.0 - це наступна версія, яка була випущена у 1996 році. Вона підтримує більше методів, включаючи POST та HEAD, а також може передавати бінарні дані.

3. HTTP/1.1 - це найбільш поширена версія протоколу, яка була випущена у 1999 році. Вона підтримує багато методів, включаючи GET, POST, PUT, DELETE, HEAD, OPTIONS та інші. HTTP/1.1 також підтримує розподілені підключення, кешування та стиснення даних.

4. HTTP/2 - ця версія була випущена у 2015 році. HTTP/2 використовує бінарний формат передачі даних, який дозволяє передавати дані швидше та ефективніше. HTTP/2 також підтримує розподілені підключення, мультиплексуванання та компресію заголовків.

5. HTTP/3 - ця версія була випущена у 2020 році. HTTP/3 використовує протокол QUIC замість TCP для передачі даних, що дозволяє передавати дані ще швидше та ефективніше. HTTP/3 також підтримує розподілені підключення, мультиплексуванання та компресію заголовків.

Кожна нова версія HTTP-протоколу має покращення та нові функції, що дозволяють передавати дані швидше та ефективніше, що допомагає забезпечити кращий досвід для користувачів Інтернету.

У JavaScript існує кілька способів перевірки, чи є об'єкт масивом:

1. Використовуючи метод Array.isArray():

let arr = [1, 2, 3];
console.log(Array.isArray(arr)); // поверне true
let obj = { name: "John", age: 30 };
console.log(Array.isArray(obj)); // поверне false

2. Перевірка за допомогою конструктора Array:

let arr = [1, 2, 3];
console.log(arr.constructor === Array); // поверне true
let obj = { name: "John", age: 30 };
console.log(obj.constructor === Array); // поверне false

3. Використання методу instanceof:

let arr = [1, 2, 3];
console.log(arr instanceof Array); // поверне true
let obj = { name: "John", age: 30 };
console.log(obj instanceof Array); // поверне false

Будь-який з цих методів може бути використаний для перевірки, чи є об'єкт масивом в JavaScript.

Анонімна функція в JavaScript - це функція, що не має імені і не прив'язана до жодної змінної. Це означає, що анонімну функцію можна використовувати тільки тоді, коли вона оголошується.

Анонімні функції зазвичай використовуються тоді, коли потрібно передати функцію як аргумент до іншої функції, як у випадку з функціями вищого порядку (higher-order functions), таких як map(), filter() та reduce().

Ось приклад анонімної функції, що використовується в методі map():

const numbers = [1, 2, 3, 4, 5];
const doubled = numbers.map(function(number) {
return number * 2;
});
console.log(doubled); // [2, 4, 6, 8, 10]

У цьому прикладі функція, передана в метод map(), не має імені, але вона виконується для кожного елемента масиву numbers.

Хоча анонімні функції можуть бути корисними в певних випадках, але вони можуть бути важко читабельними, тому, зазвичай, рекомендується використовувати названі функції, коли це можливо.

Атрибути async та defer призначені для того, щоб зменшити час завантаження веб-сторінки, але вони мають різні властивості та використовуються в різних ситуаціях:

1. async - дозволяє браузеру завантажувати скрипт асинхронно, не блокуючи відображення веб-сторінки. Якщо є кілька скриптів з атрибутом async, то вони можуть завантажуватись та виконуватись в будь-якому порядку. Коли браузер завантажує скрипт з атрибутом async, він зупиняє обробку HTML та чекає, коли скрипт буде завантажено, і тільки потім продовжує виконання. Цей атрибут зазвичай використовується для зовнішніх скриптів, які не взаємодіють зі структурою HTML-документа.

2. defer - дозволяє браузеру завантажувати скрипт асинхронно, але виконувати його тільки після того, як буде завершено завантаження веб-сторінки та побудовано структуру DOM. Якщо є кілька скриптів з атрибутом defer, то вони завантажуються в порядку зустрічі в HTML-документі. Коли браузер завантажує скрипт з атрибутом defer, він продовжує обробку HTML, а потім виконує скрипт після завантаження. Цей атрибут зазвичай використовується для скриптів, які потребують доступу до структури DOM та інших ресурсів сторінки.

Отже, async та defer - це два різних способи асинхронного завантаження скриптів, які можна використовувати залежно від ситуації та вимог до функціональності скрипта.

Існує кілька способів центрування блокового контенту по горизонталі та вертикалі в CSS:

1. Центрування по горизонталі:

   • margin: 0 auto; - задає блоку нульовий верхній та нижній відступи і автоматично визначає лівий та правий відступи, щоб блок був відцентрованим по горизонталі;
   • display: flex; justify-content: center; - задає блоку flex контекст та вирівнює його вміст по центру за горизонталлю;
   • text-align: center; - центрує вміст блокового елемента, але не впливає на його розмір.

2. Центрування по вертикалі:

   • display: flex; align-items: center; - задає блоку flex контекст та вирівнює його вміст по центру за вертикаллю;
   • display: grid; place-items: center; - задає блоку grid контекст та вирівнює його вміст по центру за горизонталлю та вертикаллю;
   • position: absolute; top: 50%; left: 50%; transform: translate(-50%, -50%); - розміщує блок в абсолютному позиціонуванні відносно його батьківського елемента та вирівнює його по центру за горизонталлю та вертикаллю.

Ці способи можуть використовуватись окремо або в комбінації для досягнення потрібного ефекту центрування.

TDD (Test Driven Development) і BDD (Behavior Driven Development) - це дві методології розробки програмного забезпечення, які дозволяють зосередитися на тестуванні та визначенні потреб користувачів на ранніх етапах розробки.

TDD - це метод, який базується на написанні тестів перед написанням коду. Розробник створює тести, які перевіряють очікуване поведінку програми, та потім написання коду, який буде проходити ці тести. Цей процес повторюється на кожному етапі розробки.

BDD - це метод, який зосереджується на поведінці програми, з точки зору користувача. Розробник спілкується зі зацікавленими сторонами про те, яку поведінку вони очікують від програми, та використовує ці відомості для написання специфікацій, які перевіряють, чи працює програма правильно.

Обидва підходи дозволяють розробникам зосередитися на якості програмного забезпечення та виявленні проблем на ранніх етапах розробки. TDD та BDD також допомагають знизити кількість помилок в програмному забезпеченні, зменшити витрати на тестування та підвищити ефективність команди розробників.

Content Security Policy (CSP) - це механізм безпеки, який дозволяє вказати браузеру, звідки можна завантажувати контент на сторінці. Він дозволяє встановлювати політики безпеки на основі списку джерел, з яких може бути завантажено скрипти, стилі, медіа, шрифти та інші ресурси. Це може допомогти запобігти атакам на базі XSS, недоброякісним скриптам та іншим загрозам безпеці.

CSP може бути використаний для:

• Захисту від XSS-атак, обмеження виконання JavaScript інших джерел, крім вказаних;
• Захисту від недоброякісних вбудованих ресурсів, таких як відстежувачі, зображення з віддалених джерел;
• Обмеження використання інших типів ресурсів, наприклад, вказання джерел, з яких можна завантажувати шрифти.

Приклад встановлення CSP-політики, яка дозволяє завантажувати лише ресурси з вказаних джерел:

Content-Security-Policy: default-src 'self' https://trusted-source.com;

Ця політика дозволяє завантажувати всі ресурси з поточної сторінки та з https://trusted-source.com, а все інше буде заблоковано браузером.